Верховний Суд представив огляд практики ЄСПЛ за вересень 2024 року

Верховний Суд поділився оглядом практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими у вересні 2024 року.

В цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень та ухвал ЄСПЛ, у тому числі постановлених Великою Палатою, щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Ідеться про рішення:

PINDO MULLA v. Spain [GC], постановлене Великою Палатою ЄСПЛ. Справа стосувалася попередньо оформленої відповідно до положень національного законодавства письмової відмови заявниці – Свідка Єгови – від переливання крові за будь-яких обставин, і неврахування судами цієї відмови при наданні дозволу на проведення хірургічного втручання внаслідок процедурних недоліків, що виникли в цій ситуації. ЄСПЛ у цій справі нагадав, що вимога про надання згоди на відмову від лікування в письмовій формі сама по собі не суперечить ст. 8 Конвенції, і зауважив, що в системі, де пацієнти можуть складати попередні медичні розпорядження, висловлюючи свої інструкції, які мають враховуватися, особливо важливо, щоб така система ефективно функціонувала й досягала своєї мети. ЄСПЛ у цій справі констатував порушення ст. 8 Конвенції в поєднанні зі ст. 9 Конвенції, адже процес прийняття рішення про оперативне медичне втручання стосовно заявниці не забезпечив їй  можливості дотриматися свого релігійного вчення. При цьому ЄСПЛ не ставив під сумнів оцінку лікарями тяжкості стану заявниці, невідкладності її лікування та медичних можливостей, доступних за таких обставин.

FABBRI AND OTHERS v. San Marino [GC] також було постановлене Великою Палатою ЄСПЛ. Розглянута справа стосувалася скарги заявників за п. 1 ст. 6 Конвенції на те, що внаслідок спливу строків давності через бездіяльність органів влади їхні цивільні позови, подані в межах кримінального провадження, фактично не були розглянуті.

На відміну від Палати, Велика Палата ЄСПЛ не побачила підстав для констатації порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, адже, окрім того, що недоліки в діяльності органів влади не були єдиною або вирішальною причиною нерозгляду позову третього заявника, він (а точніше батьки від його імені) не відстоювали свої інтереси належним чином, а саме не намагалися подати цивільні позови з часу вчинення ймовірного правопорушення (літо 2015 року) до дати вступу в провадження (лютий 2019 року); до того ж заява про вступ до провадження була зроблена за кілька днів до спливу строку давності щодо протиправного діяння, яке було вчинено більше ніж за 3 роки до того. Попри відсутність порушення Конвенції у справі третього заявника Велика Палата ЄСПЛ зазначила, що хоча відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції не існує самостійного обов'язку розслідувати злочини з каральною метою, а тим більше з метою сприяння подачі цивільних позовів, інші положення Конвенції, зокрема статті 2, 3 і 4 Конвенції, покладають самостійний обов'язок розслідувати злочини в рамках позитивних зобов'язань Держави за цими положеннями.

O. v. Germany, яке стосувалося скарги про порушення презумпції невинуватості щодо заявника, справа якого була виділена в окреме провадження, через твердження / формулювання, що були використані судами у вироку в межах іншого провадження щодо співобвинувачених заявника, при описі його дій, намірів та оцінки з юридичної точки зору.

ЄСПЛ не констатував порушення п. 2 ст. 6 Конвенції, зауваживши, що національні кримінальні суди, посилаючись у своїх рішеннях на заявника як на «окремо обвинувачену особу», підкреслювали той факт, що вони не були покликані визначати його вину, а, відповідно до положень національного кримінального процесуального законодавства, були зацікавлені лише в оцінці кримінальної відповідальності інших обвинувачених у рамках розглядуваного провадження. Окрім того, згідно з оцінкою ЄСПЛ, твердження кримінальних судів у кінцевому підсумку не мали жодного преюдиціального впливу на провадження проти заявника.

Далі можна детально ознайомитись з рішеннями ЄСПЛ.