Коментар голови Ради суддів України Валентини Сімоненко "Юридичній газеті"

 Проаналізувавши  законопроект №1497 «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів, авторства народних депутатів, та проект закону №1656 «Про забезпечення права на справедливий суд»,можна зробити висновок, що вони, на моє переконаня, на 90% схожі. Разом з тим, безперечно, є відмінності. У проекті закону, який внесений групою депутатів, більш широко регламентується повноваження суддівського самоврядування. Наприклад, передбачається, що переведення суддів здійснюється рішенням Ради суддів України на підставі подання трохи реформованої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На мою думку, це позитивний момент, особливо з урахуванням того, що сьогодні цей процес відбувається досить кволо. Також хочу зазначити, що до позитивних новел можна віднести передбачений двома законопроектами конкурс на заняття вакантних посад судді безстроково.  

Що стосується негативних моментів, то до них я б віднесла кваліфікаційні вимоги до судді, в тому числі в контексті переведення до іншого суду. Викликає деяке здивування, чому за положеннями статті 62 законопроекту  на посаду судді у вищому або Верховному суді має право претендувати особа, яка має стаж, має звання доктора філософії або просто доктора наук, і для чого в законі визначати такі кваліфікаційні вимоги. Чи може ці особи повинні мати якісь преференції, якщо особа може пропрацювати суддею суду першої інстанції лише 7 років і мати ступінь докторах технічних наук та посісти посаду судді Верховного Суду України, не пропрацювавши жодного дня в суді апеляційної або вищої інстанції? Тому виникає питання, а чи вистачить такому судді досвіду, оскілки повноваження ВСУ полягають в тому, щоб оцінити, чи правильно касаційними судами було застосоване законодавство. Можливо це пов’язано з ідеєю в якійсь мірі наповнити Верховний Суд новими кадрами, але з точки зору консервативності судової системи, чи буде це сприяти стабільності судової практики та професійності підходів до розгляду справ, тому що відповідно до міжнародних стандартів   судова система серед усіх гілок влади має бути найбільш консервативною, а законодавство - стабільним, щоб суспільство розуміло, за якими правилами воно має існувати.

Також відповідно до депутатського законопроекту не дуже зрозумілі моменти щодо заняття посади судді. Багато було нарікань на роботу ВККС в цьому напрямку. Однак, на моє переконання, в цьому документі закладені досить дивні тенденції. Наприклад, суддя, який пропрацював 5 років або обраний на посаду безстроково, для того щоб зайняти посаду в іншому суді, повинен взяти участь у конкурсі поряд з тими особами, які претендують на посаду судді вперше. На мій погляд, це абсолютно не рівні умови для всіх. Для того, аби конкурс був об’єктивним, потрібно щоби стартові умови були рівними для усіх. Але про яку рівність можна говорити, коли в конкурсі прийматимуть участь судді з досвідом роботи, та особи, які взагалі ніколи не працювали суддею? Гадаю, що об’єднувати ці два конкурси не можна, і треба поміркувати, як це правильно зробити.

Дивують також не однакові підходи до переведення суддів. Так, суддя у межах п’ятирічного строку переводиться на підставі рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів не Президентом України, а Радою суддів України, разом з тим суддя обраний безстроково Верховною Радою України. Якщо ми будемо говорити про позбавлення можливості впливу на суд, то, на мою думку, доцільно і Верховну Раду України позбавити таких повноважень, або до прийняття нової Конституції залишити нормативне регулювання цих відносин таким, яким воно є за діючим законодавством з огляду на рівність гілок влади.

Зазначу, що Рада суддів України вже розпочала роботу з підготовки зауважень та пропозицій щодо зазначених проектів законів, і найближчим часом вони будуть надані кожному члену профільного комітету парламенту.

http://yur-gazeta.com/publications/actual/sudova-reforma--ni-ne-chuli.html