Звільнений працівник звернувся до суду з позовом про визнання повідомлення про наступне звільнення та наказ про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили особі у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Суди встановили, що позивач був звільнений у зв’язку із скороченням штату працівників відповідача та відмовився від переведення на іншу роботу.
Також суди відмовили і у стягненні компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги. Суд апеляційної інстанції зазначив, що від отримання компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, які нараховані йому при звільненні, позивач свідомо відмовився, вважаючи, що таким чином він визнає своє звільнення правомірним.
ВС погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання звільнення позивача законним, оскільки позивач був попереджений про наступне звільнення, відмовився від переведення на іншу роботу та не мав переважного права на залишення на роботі.
Однак висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у стягненні компенсації при звільненні ВС визнав помилковими.
Так відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВС роз’яснив, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Тому ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, які нараховані позивачу при його звільненні, дійшли помилкового висновку про те, що відмова від їх отримання свідчить про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, оскільки такі виплати передбачені нормами КЗпП України, а відмова від їх отримання не може бути підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог (постанова ВС від 11.04.2018 у справі № 372/2644/15-ц).