Вимоги до рішення про відмову в перетинанні державного кордону України: позиція КАС ВС

Так, КАС ВС зазначив, що правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967.

Спірним у цій справі є рішення військової частини про відмову громадянину України в перетинанні державного кордону України. В оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України “Про правовий режим воєнного стану”, указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Крім того, спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

КАС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення посадової особи військової частини не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.

Отже, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Постанова КАС ВС №380/11916/22 від 12.11.2024 року: https://cutt.ly/XeLRhzvo